Зробити "Стартовою"   Додати в "Вибране"   Підтримати "Світ словарів"  
 

Украинская Баннерная Сеть
 

  Словники  
Словник сленгу хипі
Словник російській цивілізації
Словник церковних термінів
Школьный етимологічний словник
Словник іноземних слів
Словник прикладний інтернетіки
Словник астрологічних термінів
Словник злодійського жаргону
Словник йоги
Словник комп'ютерної лексики
Архитектурный словник
Новейший філософський словник
Довідник з фразеології
Педадогічна енциклопедія
Енциклопедия юриста
Психологічний тлумачний словник
Словник синонімів
Історичний словник
Словарь з політології
Словник Даля
Словник медичних термінів
Теософский словник
Тлумачний словник фінансових термінів




Украинская Баннерная Сеть
 
Пошук по словарям:
Ключові слово: шукати в:  
Педадогічна енциклопедія


Античність - педагогічна думка й виховна практика. Пед. думка й система воспитат. інститутів уперше досяглися зрілих форм у Греції до 4 в. до н.е. після длит, еволюції поліса ( містаддержави), у Римі — до кін. 1 в. до н.е., коли рабовладельч. республіку перемінила імперія. Незважаючи на обмежену матеріальну й соціальну базу антигод. культури, саме в античності зложилися пед. ідеали, що послужили зразком для наступних епох. Греція. Вистава про ідеальний зразок поведінки існує вже в героїв поем Гомера, догрого Платон називав першим вихователем еллінів. З поем Гомера й міфів відомо, що хлопчиків учили метанню списа, бігу, верхівковій їзді, полюванню, грі на лірі. Гідно тримати себе не тільки на раді й у бої, але й під час спорт. змагань, і на бенкеті («Завжди бути кращим і перевершувати інших») вимагає честь героя, а його доблесть дозволяє підтримувати гідність. Осн. метод виховання — наслідування зразкам, у т.ч. і міфологічним; самі гомеровские герої згодом стають зразками для шляхетного юнака-аристократа. У греч. полісі виховання розглядалося як одна з осн. функцій госсва; тут уперше було поставлено завдання навчання й виховання дітей (гл. обр. хлопчиків) усього вільного населення. Осн. воспитат. інститутом у полісах 7—6 вв. до н.е. була система религ. свят, що вимагали предварит. навчання «мусическим мистецтвам»: танцю, музиці, слову. Чин свята скріплював громаду зсередини. Ззовні змушували згуртуватися постійні усобицы. Тому іншим осн. елементом виховання юнака ставала воен. підготовка, що прийняла гіпертрофовані форми в Спарті (т.зв. спартанське виховання). Необхідність постійно підтримувати панування невеликої групи спартиатов над масою підлеглих периэков і скорених ілотів привела до створення (нач. 6 в. до н.е.) і консервації на 3 сторіччя воен. госсва зі своєю системою виховання солдат, солдатських дружин і солдатських матерів. Гл. напрямком спартанської системи було нравств. виховання, метою догрого вважалося повне підпорядкування особистості інтересам соціальної групи. Найважливішої відрізнить, рисою була тверда регламентація з боку госсва різних сторін життя, у т.ч. виховання й утвору дітей. Гос. навчання хлопчиків, що перебувало у веденні гос. чиновника педонома, починалося з 8 років і складалося з 3 циклів: двох циклів по 4 роки — від 8 до 11 років («хлопчики») і від 11 до 15 років («підлітки») і 5елітньої «эфебии» — від 16 до 20 років («ирены», або «эйрены», — спартанське ім'я эфебов). Юнаки ділилися на загони, загони — на ланки; вікова ієрархія вимагала безумовного підпорядкування старшим хлопчикам, що стояли на чолі загону, як і всім дорослим чоловікам. Физич. вправи припускали розвиток сили, спритності, витривалості, але не тілесної краси. Постійні сутички однолітків виробляли нечутливість до болю, демонстрируемую під час обряду публічного бичування; на святі гимнопедий (із сірий. 6 в. до н.е.) юнака, що виступали нагими (що спочатку мало чисто ритуальний зміст), показували здатність переносити спека; під час криптий (таємних вилазок з метою лякання й убивства ілотів) узимку ходили босоніж і спали на голій землі. Гімнастика, змагання з бігу, строгий уклад життя фізично зміцнювали дівчат і повинні були служити поліпшенню спартанської породи. Інтелектуальне виховання спартиартов було зведено до мінімуму (начатки читання й листа) і надане приватним учителям. У музиці цінували її здатність організувати й мобілізувати воїнів. Свідченням воєнізації воспитат. програми в Спарті служать пісні Тиртея ( 2-я підлога. 7 в. до н.е.), що призивав зневажати будь-якою славою (у т.ч. і спортивної), крім військової. Це, однак, не означало зниження ролі спорту в системі військової підготовки в Спарті. Почуття колективізму підтримувалося також обществ. трапезами. На характер физич. підготовки впливала програма загальгрецьких (Олімпійських, Истмийских і ін. ігор) і місцевих змагань: біг, боротьба, пятиборье (пентатлон: біг, стрибки, метання диска й списа, боротьба), кінські перегони, колесничный біг. На Пифийских іграх на честь Аполлона змагалися також флейтисти й кифаристы, улаштовувалися змагання в мудрості. У переможцях цінувалися не тільки сила й спритність, але, скоріше, їхня вибраність як перед богами, що допустили перемогу, так і серед людей. Перемога в змаганні була насамперед засобом підтримки аристократич. престижу. Популярність общегреч. і місцевих спорт. змагань свідчила про незвичайний розвиток у греків агоннального (соревновательного) духу, доырый виявився також в інтелектуальній сфері. До кін. 6 в. до н.е. греки стали поступово культивувати інтелектуальні гідності, хоча физич. якості продовжували зберігати головне значення. Вирішальний вплив на формування полисного побуту виявили введення писаних законів (напр., закони Солона в Афінах, 594), розвиток судочинства й судового красномовства. ДО 5 в. до н.е. красномовство ввійшло осн. елементом у систему виховання юнаків. Важливе значення мало формування письмової традиції в лит-ре. Ок. 560 до н.е. в Афінах були записані гомеровские поеми; до 5 в. до н.е. їхнє читання й завчання напам'ять стали основою шк. утвору. У той же час виникла ист. проза: протягом усієї античності поети й історики на зразках минулого прагнули виховати прийдешні покоління, в Аттиці з кін. 6 в. до н.е. поширювалися театр, вистави. Одночасно формувалися науч. знання. З 6 в. до н.е. розвивалися арифметика, геометрія, географія й астрономія. У першій филос. школі — пифагорейской (ок. 532 до н.е., у Кротоні), що носила ще характер реліт, громади, вивчалися космологія, арифметика, геометрія, астрономія й гармонія. У кін. 6 в. до н.е. у Кротоні й Кирене були засновані мед. школи. Більшим впливом користувалася мед. школа о. Кіс ( до неї належав Гіппократ). Демократизація й інтелектуалізація полисной життя відбилися на греч. культурі й утворі. У їхньому розвитку з кін. 6 в. до н.е. провідну роль стала відіграти Аттика з Афінами на чолі. Система афінського виховання передбачала комбінацію розумового (мусического) і фізичного (гімнастичного) виховання. З 7глітнього віку хлопчики, супроводжувані рабамиапедагогами, відвідували одночасно палестру (де вони долучалися до физич. культурі), муз. і грамматич. школи, доырые, як правило, були частками. ДО 5 в. до н.е., що здійснювалося гос-вом обязат. воен. утвір («эфебия») обмежувалося двома роками ( від 18 до 20 років). Інтелектуалізація нравств. і гражд. ідеалу розхитувала традиц. переконання в прирожденное™ чесноти. Ще в 1-й четв. 5 в. до н.е. Пиндар проголошував: «Мудрий знає багато чого отроду, а кому потребно навчання, тих... каркають балакуче й праздно», але вже в сірий. 5 в. до н.е. т.зв. старші софісти (Горгий, Протагор) оголосили своїм завданням «виховання людей». Софісти намагалися сформулювати осн. ідеї еллінської пед. думки. Культивувалися поняття «знайдена» (всебічна розвиненість, освіченість і культура), ідеал «калокагатии» (физич. і нравств. досконалість). Софісти встановили набір наук і позовсв, к-рые повинні були забезпечити вільним юнакам успіх на гражд. поприще. Насамперед навчали діалектиці (мистецтву суперечки) і риториці (красномовству), що вимагали у свою чергу знання міфології, історії, законодавства. Із софістів починається становлення высш. утвору: з'явилися відповідні програми, підручники, але ще були відсутні постійні высш. школи. Релятивізм софістів (напр., доказ правильності й неправильності будь-якого положення залежно від обставин) руйнував підвалини традиц. благочестя й побудованого на не1 виховання. Відносність нравств. норм, що проповідувалися софістами, викликала заперечення вже з боку Сократа. Не виходячи з рамок софистич. раціоналізму в постановці й дозволі пед. проблем, Сократ протиставив практицизму софистич. школи вистава про самокоштують, значенні чесноти, об'єктивності нравств. норм. ДО 4 в. до н.е. демокр. поліс і сама полисная система вступили в епоху занепаду. Однак саме в цей час створювалися филос. школи — учнями Сократа Евклидом (у Мегаре), Федоном (в Элиде), Антисфеном і Платоном (в Афінах). Ок. 390 до н.е. відкрив риторскую школу Исократ. Софісти мол. покоління вже не відіграли провідної ролі Гимнасий у Приене. 3—2 вв. до н.е. Реконструкція. Зображення цифр комбінацією пальців у Римській імперії. Хирон Ахілла, що виховує. Фреска з Геркуланума. По оригіналу останньої третини 4 в. до н.е. у розвитку пед. думки Греції. Для Платона й Исократа, наиб педагогів, що видаються, 4 в. до н.е., характерне прагнення гідними прикладами й наставляннями виховати громадян у дусі прадавньої шляхетності. Критикуючи софістів, вони обмежували компетенцію софистич. «науки»: моральності, чесноти не можна навчити, як учать мистецтву рахунку або суперечки. Найважливіша роль в історії антигод. педагогіки належить учневі Платона — Аристотелю, що продовжував почату софістами роботу з розвитку методів шк. утвору. Ще в Академії ( при Платону), а згодом і в Ликее Аристотель читав курси риторики, логіки й ін., у зв'язку із чим створив ряд творів, доырые через 3 століття стали осн. підручниками по логіці, фізиці, метафізиці й ін. наукам. Еллінізм. Поряд з Академією й Ликеем в Афінах у самому кін. 4 в. до н.е. виникли филос. школи Эпикура («Сад») і стоїків («Портик»), що перетворило Афіни в центр виховання, своєрідну «педагогічну провінцію» эллинистич. миру, ідеал доорій надихав мислителів і педагогів Зап. Європи 18 — нач. 19 вв. В епоху еллінізму створювалися нові науч. і культурні центри: в Олександрії в нач. 3 в. до н.е. був організований знаменитий Мусейон з б-кою, звіринцем і ботан. садом. В Олександрійській б-ці збиралися й вивчалися соч. по всіх галузях літтры, науки й культури, тут формувалася філол. традиція роботи з текстами ( насамперед з використовуваними в школах добутками «класиків»). Іншим науч. центром був Пергам; більшими б-ками славилися Апамея, Антіохія, Сіракузи. Знаменитим центром риторики був Родос. З'явилися уч. допомоги із усіх областей знання епохи еллінізму. Ряд соч. по логіці й мовознавству належав представникам стоїчної філософії. До нас дійшов підручник олександрійської традиції — граматика Дионисия Фракийского, що мав мн. послідовників. Посібник Аристоксена «Початку гармонії» ( 2-я підлога. 4 в. дон. е.) у Зв. до н.е. було пристосовано для потреб школи КлеониоБудинок, автором «Введення в гармонію». У нач. 3 в. до н.е. Евклид створив «Початку», ок. 100 н.е. Никомахом з ГеаРаси було написано «Введення в арифметику». Астрономія по Евдоксу КнидсСкому викладалася в гекзаметрах Аратом (сірий. 3 в. до н.е.); розробка астрономії в 3—2 вв. до н.е. Аристархом Самосским і Гиппархом знайшла популярний виклад у стоїка 1 в. до н.е. Гемина Родосского. Характер нач. утвору в епоху еллінізму в порівнянні із классич. епохою практично не змінився. У віці 7—14 років хлопчики відвідували під керівництвом «педагога» школу кифарриста, палестру, школу граматиста, де вивчали алфавіт, вчилися писати склади, слова й потім переписували зв'язні тексти з Гомера або трагіків; вчилися читати (уголос) по вибірках з Гомера, іноді адаптованим, по байках Эзопа, а також назидат. антологіям з ліриків; вівся навчання лічбі (чотири арифеметич. дії, дроби, грошові одиниці, заходи ваги й довжини). У школі застосовувалися тілесні покарання. Коло занять на більш високому щаблі — у грамматич. школі — уже визначався новим характером эллинистич. освіченості. Під керівництвом граматика, звичайно в приміщенні гимнасия, читалися «автори», насамперед Гомер, Гесиод, пізніше — Аполлоний Родосский; лірики Алкман, Алкей, Сапфо, Пиндар і ін. ( на вибір учителя, часто сучасники); трагіки — Эсхил, Софокл, Еврипид, а з комедіографів — Менандр. У меншому обсязі вивчалася проза — Геродот, ФукииДид, Ксенофонт і Гелланик. З ораторів особлива увага приділялася Демосфену. З добутком учня знайомило резюме: текст читався вголос «з вираженням», тлумачився слово за словом, неуводити, увести до ладу-рые слова пояснювалися через синоніми; потім випливали коментарі — граматичний, метричний, історичний. На закінчення тексту давалася оцінка й виводилася мораль. Читання й тлумачення «авторів» супроводжувалися вправою у творчості, причому були відпрацьовані шк. жанри цих вправ — прогимнасмы (предварит. вправи). Навчання красномовству було спец. завданням риторской школи. Система гос. высш. утвору — виховання эфебов — припускала насамперед воен. і физич. вправи, а також уроки, виступи й лекції. Заняхия проводилися в гимнасии, у спец. приміщенні, звичайно багато прикрашеному, — «эфебейоне»; вивчалися граматика, філософія й риторика, рідше математика, іноді медицина. Широка образоват. програма мала вступний характер і не була розрахована на проф. підготовку, доараю здобувалася в приватному порядку шляхом вивчення риторики, філософії й медицини в знаменитих учителів і в наиб, відомих центрах эллинистич. утвору. Рим. Вплив эллинистич. виховання в 3 в. до н.е. поширювалося на Рим, доырый став до цього часу ведучим у воен. відношенні гос-вом Середземномор'я, але перебував на відносно низької стадії культурного розвитку. Якщо в греків зі стародавності ідеалом поведінки служив шляхетний — «богорівний» — герой, витія й воїн, то «сільський Лациум» культивував ідеал незалежного хлібороба. Підкреслена вірність вдачам предків зберігалася насамперед у родині, вплив доорій на виховання дитини було домінуючим. Раби й діти рівно були в повному підпорядкуванні в батька сімейства; авторитет і вплив матері, доараю сама вигодовувала дитину, були великі для нього протягом усього. життя Дівчинки виховувалися в родині й для сімейного життя. Хлопчики одержували практич. виховання й, супроводжуючи батька, знайомилися з колом його обов'язків і зі справами гос-ва. Навчання грамоті в нач. школі (ludus littera-rius) носило елементарний характер. Під керівництвом наставника (magister ludi або litterator) вчилися читати по «Законах 12 таблиць», напам'ять заучували неуводити, увести до ладу-рые сакральні формули. В 15—16 років юнака надягали чоловічу гогу, займалися під керівництвом оратора практич. вивченням гражд. права й протягом року перебували на воен. службі (tirocinium fori і tirocinium militiae, що відповідало греч. эфе-бії). Перший очевидний факт греч. впливу на характер рим. утвору — вільний переклад на лат. яз. «Одиссеи» Гомера, виконаний грекомевольноотпущенником Зливою Андроником (3 в. до н.е.) для організованої їм у Римі школи. З тих пор переклад «Одиссеи» протягом майже двох століть бьи осн. уч. посібником у лат. школі. Шк. викладач (grammaticus або literatus) і драматург Энний (кін. 3 в. до н.е.) поставив своїм завданням перешикувати рим. літтру й рим. утвір по греч. зразкам. У цьому він був підтриманий эллинофильским Учитель рахунку. Этрусская гема. Сцена зі шкільного життя. Рим. Кінець 2 в. до н.е. кружком рим. полководця Сципиона Старшого. У римлян не прищепилися осн. складові частини греч. виховання: гимгнасгика, навчання музиці, співу, танцю. Соромлячись наготи, римляне відкидали палестру й спорт, змаганням віддавали перевагу цирку з кінними ристаниями й амфітеатр із боями гладіаторів. Засвоювалося духовне багатство греків. В 168 до н.е. у Римі пергамский філолог Кратет читав лекції по літтре й мові. В 600х рр. 2 в. до н.е. у Римі стали з'являтися грамматич. школи (scholae), де навчали греч. яз., а програма лат. шкіл ускладнювалася. Гречок, і лат. школи існували паралельно. Греки почали викладати філософію й риторику. Вплив греч. риторики позначалося в мовах рим. політиків, а вплив греч. філософії особливо підсилилося після лекцій (155 до н.е. у Римі) представників трьох филос. шкіл Афін: академіка Карнеада, перипатетика Критолая й стоїка Диогена. Знатні рим. сімейства наймали для своїх дітей наставників із греків. Проти эллинизации рим. способу життя виступив Марко Порцій Катон, сам, однак, що не уник впливу греків: по греч. зразкам написане його керівництво « Про землеробство». Перша вища (риторская) школа була відкрита Люцием Плотием Галлом в 93 до н.е., але через рік закрилася, як установа, противне вдачам предків. Однак «лат. ритори» продовжували свою викладацьку діяльність. В 85 до н.е. з'явилася знаменита «Риторика Гереннию», що залишався классич. допомогою з риторики аж до Відродження (в 4—15 вв. н.е. приписувалася Цицерону). Підручник відбивав тенденцію римлян до створення самокоштують, традиції высш. утвору, відповідно до доорій для риторич. розробки пропонувалися не вигадані мифол. теми, а реальні факти з рим. історії з використанням лат. еквівалентів греч. термінів. Однак завершувалося высш. утвір по греч. зразку. Необхідність лат. уч. посібника для повного курсу виховання вільного громадянина лежала в основі діяльності вченогооенциклопедиста Марка Те-ренция Варрона, «батька рим. освіченості». Його перу належали «Науки» (Disciplinae; 33 до н.е.), до складу доырых входили граматика, риторика, діалектика, музика, арифметика, геометрія, астрономія; медицина, архітектура (перші сім склали тривиум і квадиривиум т. н. семи вільних мистецтв). У це ж час у працях Цицерона (у т.ч. у трактаті « Про оратора») розроблялося поняття humanitas, що відповідає греч. пайдейе. Цицерон сформулював культурний ідеал людини, що з'єднує освіченість філософську ( як засіб індивідуального вдосконалювання) і риторичну ( як засіб суспільств, впливу). Риторские школи стали зміцнюватися в Римі з епохи Августа (27 до н.е. — 14 н.е.) і в 1 в. н.е. поширилися по всій імперії. Навчання в рим. грамматич. і риторских школах теоретично містило в собі музику, геометрію, астрономію, але практично цим займалися мало. Зате безсумнівним досягненням римлян були правові школи. ДО 1 в. н.е. у Римі встановилася стеапінна система гуманітарного навчання: школа елементарна (вік дітей 7- 12 років; читання, лист, рахунок), граматична (12—15 років; читання й тлумачення классич. авторів) і риторская (15—18 років; вправи в красномовстві). Хоча рим. граматики й ритори навчали по греч. зразкам, рим. традиція мала для середньовіччя значення самокоштують, культурної традиції, гл. обр. тому, що в рим. грамматич. школах з нач. 1 в, до н.е. поступово встановився свій набір классич. авторів: в 26 до н.е. Квінт Цецилий Эпирота ввів у шк. побут тексти Вергілія, що ще не закінчив роботу над «Энеидой» ( при житті авторів у школі вивчали також соч. Овідія й Стація). Крім того, у школі грамматиков обов'язково вивчали Теренция; з істориків — Саллюстия. Виключить, місце — як зразок для наслідування — займав Цицерон. Для вивчення ряду авторів (напр., Горация) рівень грамматич. школи вважався недостатнім, тому їх добутку освоювали в риторских школах. Про програму риторской школи в 1в. н.е. можна судити по соч. Квинтилиана « Про утвір оратора». Перша лат. граматика була створена в 1 в. Реммием Палемоном (не збереглася). Серед коментарів у порівн. століття були популярне праці Доната, Сервия, Макробія. В 4 в. н.е. Донат склав шк. допомога із граматики, скорочений варіант догрого бьи особливо розповсюджене в порівн. століття. Наиб, докладний виклад граматики дав у нач. 6 в. н.е. Присциан. В 1 в. н.е. рим. імператори стали здійснювати контроль над системою шк. утвору. Веспасиан (правил в 69-79) початків субсидіювати як римських, так і греч. грамматиков і риторів (у т.ч. Квинтилиана) з імперської скарбниці. ТрааЯн (98—117) увів допомогу на навчання певного числа дітей несостоят. громадян. Антоній Пий (138—161) звільнив грамматиков, риторів і філософів від неуводити, увести до ладу-рых податків і дав ряд привілеїв (право не служити у війську й ін.). При цьому бьии встановлені обмеження: місту покладалося мати не більш 5 грамматиков і риторів. Марко Аврелий в 176 відновив 4 филос. школи в Афінах і заснував школу риторики. Костянтин Великий едиктами 321, 326 і 333 розширив привілею вчителів: їм дозволялося займати суддівські посади, самі вони і їх сімейства були оголошені вільними від податків. Юліан Відступник (361—363) намагався вилучити зі школи вчителів-християн. Грациан в 376 подвоїв суму, що виплачувався з гор. засобів на зміст школи. В 425 Феодосії й Валентиниан остаточно затвердили гос. характер школи, заборонивши частка викладання. У нач. 6 в. н.е. Юстиніан вигнав зі шкіл учителівяязичників і в 529 закрив языч. филос. школи в Афінах. Однак осн. елементи антигод. системи утвору, антигод. підручники, тексти й коментарі були засвоєні середньовіччям, а пед. ідеали античності покладені в основу педагогіки гуманізму (див. Відродження). Літ.: Бузескул В., Шк. справа в стародавніх греків за новим даними, [Хар.], 1918; Жураковский Г. Е., Нариси по історії антигод. педагогіки, M., 19632; Тичиние До він В. П., Ідеї эстетич. виховання, т. 1 — Античність. Порівн. століття. Відродження, М., 1973; Бл а в а т с до а я Т. В., З історії греч. інтелігенції эллинистич. часу, М., 1983; G w у n n A., Roman education from Cicero to Quintilian, Oxf., 1926; J a e-g er W., Paideia, Bd 1 — 3, B., 1959; K ь fall er t F., Allgemeinbildung und Fachbildung in der Antike, B., 1961; Fuhrmann M., Das systematische Lehrbuch, Gott., 1960; M arr ou H., Histoire de l'edu-cation dans I'antiquite, P., 1965; Clar-ke M. L., Higher education in the ancient world, Albuquerque, [1971]; Bowen J., A history of Western education, v. l, L., [1972]; Hadot I., Arts liberaux et philo-sophie dans la pensee antique, P., 1984; U k o-1 o v a V., The last of the Romans and Euro-pean culture, Moscow, [1989]. Ю. А. Щичалин.



0 - 9 - A - B - C - D - E - F - G - H - I - J - K - L - M - N - O - P - Q - R - S - T - U - V - W - X - Y - Z
А - Б - В - Г - Д - Е - Є - Ж - З - І - Ї - К - Л - М - Н - О - П - Р - С - Т - У - Ф - Х - Ц - Ч - Ш - Щ - Э - Ю - Я

Абай кунанбаев
Абакумов
Абасзаде
Абовян
Абстракція
Абульханова
Абульханова
Аверинцев
Австралія
Австрія
Автоматизована навчальна система
Автоматизм
Автономія
Авторитаризм
Авторитарне виховання
Авторитет
Авторська школа
Агаян
Агинский бурятський автономний округ
Агресивна поведінка
Агропединституты
Агуайо
Адаптація
Аджарія
Адлер
Адигея
Азбукин
Азбуковники
Азербайджан
Айзенк
Аини
Академічна гімназія
Академічний університет
Академія комуністичного виховання
Академія педагогічних наук ссср
Акредитація
Аксарина
Акселерація
Активність
Активність особистості
Аламдарян
Албанія
Алгоритмізація
Алексій ii
Ален
Алжир
Алкоголізм
Алкуин
Алтынсарин
Алчевская
альмедингенддумим,
Альт
Альтернативні школи
Амерлинг
Амонашвили
Аморальність
Аналіз
Аналіз
Ананія ширакаци
Ананьев
ahаtomoгфізіологічні особливості дітей
Анвайлер
Ангола
Андрагогика
Андрєєв
Андрєєва
Андронов
Аникст
Аномальні діти
Анопов
Антипатія
Антипедагогіка,
Античність
апацаиааере
Апперцепція
Апраксина
Априлов
Аргентина


Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7

 
  Нові слова  
Всквозь
Всквоктаться
Вскиваться
Сальдар
Сальдо
Сальдо до перенесення
Чьюта
Круг
Яснослышание здатність
Поділ влади
Роззброювання
Реалізм політичний
Пущино
Бджола
Бджола
Гомеопатия
Гонорея
Грыжа
щораз
Усякими способами
Усякого жита по лопаті
Г. алкогольний гострий короткочасний
Г. атеросклеротичний хронічний
Г. артериосклеротический хронічний
Дванадцяти таблиць закони
Подвійне громадянство
Подвійне оподатковування
Гаудиг
Гафури
Гачев
Абак
Алтарь
Амфипростиль
Alpha testing
Alpha value (alpha level, alpha channel)
Alphabet алфавіт lowercase
Абсолют (absolute)
Абхинивеша (abhinivesha)
Абхьяса (abhyasa)
Агнец (слав. ягня)
Акафист (греч. неседальноє [спів])
Аксиос (греч. гідний)



  Електронний словик On-Line
2008 -2009
SLOVNIK
Создание сайтов & Раскрутка сайтов Skylogic